Аби з плином років не проминуло й не було забуте значення цього діяння. Затим ми, Владислав (...) для забезпечення вигідного й достатнього утримання його мешканців (...) хочемо, аби користали вповні з права тевтонського, магдебурзького, цілком відкинувши всі інші права і звичаї, з ним незгідні.
Акт локації міста, Владислав Локеток (1261−1333)
Владислав Локеток наданням Любліну міських прав увів його в новий етап розвитку, надаючи місту важливе місце на економічній карті Європи. Акт надання міських прав можна вважати тогочасною стратегією інвестиційного й економічного розвитку міста, яка спричинила пожвавлення торгівлі й розбудову Любліна. Наше місто було першим населеним пунктом між Віслою та Бугом, який отримав міські права.
Першим відомим зображенням герба Любліна є печатка Ради міста з 1401 р., на якій зображено цапа з довгими крученими рогами й піднятими передніми ногами. З присутністю цього символу на гербі пов’язані різні міфи й легенди. Одна з них вказує на пов’язання між Любліном і стародавнім Римом, де культивувався символ цапа. Інша розповідає про середньовічну козу, яка вигодувала мешканців Любліна під час облоги. У наступні роки цапок із герба проходив багато метаморфоз і спинався на виноградну лозу, аж нарешті отримав теперішній вигляд.
Башта з XIII сторіччя − це найстарша мурована будівля у місті, єдина пам’ятка в Любліні, в якій можна зауважити елементи романського стилю. У XIV ст. Казимир Великий звів навколо неї мурований готичний замок із каплицею, а на сусідньому горбі почало виростати місто зі збереженими до сьогодні брамами − Краківською і Гродською.
Виконані на замовлення Владислава Ягайла й завершені у 1418 році, най- імовірніше, трьома іконописцями, візантійські фрески вписалися в інтер’єр готичної каплиці, витворюючи унікальне поєднання духу Сходу і Заходу. Заповнену фресками каплицю Святої Трійці Юзеф Чехович назвав «серцем і скарбницею міста Ягайлів».
Завдяки порозумінню, до якого у 1569 р. дійшла польська та литовська шляхта, виникла Річ Посполита Обох Народів – федеративна держава, яка була однією з небагатьох, що розпалися внаслідок загарбання, а не з внутрішніх причин. На місці, де у 1569 році був розташований табір литовської шляхти, сьогодні розкинулася Литовська площа з пам’ятником Унії з початку XIX ст., збудованим за кошти Станіслава Сташіца. У Люблінському музеї в Замку можна побачити монументальне полотно Яна Матейка, що представляє бачення цього моменту в історії Польщі художником.
Створення коронного суду, що охоплював своєю юрисдикцією всю Малопольщу, зробило Люблін одним із центрів Речі Посполитої Обох Народів − містом, до якого на засідання в Трибуналі, розміщеному на Ринку Старого міста, з’їжджалася шляхта з усієї країни, мешкаючи тут упродовж багатьох місяців, а при нагоді проводячи час у розвагах. З огляду на необхідність тривалого перебування в місті багато з-поміж магнатських родів вирішили звести в Любліні й околицях свої палаци й маєтки (зокрема, палац Любомирських і палац Чарторийських біля Литовської площі чи палац Собеських по вулиці Бернардинській), тим самим творячи унікальну архітектурну тканину міста.
На зламі XVI−XVII сторіч у Любліні й околицях почали з’являтися костели, церкви, синагоги, палаци і кам’яниці, оздоблені в стилі, що поєднував риси пізньоренесансної італійської й нідерландської архітектури. Ця неповторна суміш, збагачена місцевою вразливістю і смаком, до сьогодні творить специфічний, дещо середземноморський клімат люблінського Старого міста.
Тимчасового народного уряду Польської республіки 7 листопада 1918 р. у палаці Любомирських при Литовській площі було створено уряд, очолений Іґнаци Дашинським. Завдяки цій події Люблін став одним із важливих центрів польської держави, що відновила існування після років загарбання. Тим самим здійснилася легенда з XVII сторіччя, яка стверджувала, що Люблін стане столицею Польщі.
Внаслідок заснування у 1918 р. Люблінського католицького університету Люблін розпочав кар’єру університетського міста. Поява студентів надала місту нової динаміки: у його західній частині виросло академмістечко. Без вищих навчальних закладів не було б Люблінського авангарду, феномена студентських і альтернативних театрів, але також стількох клубів чи ресторанчиків. У 1954−1978 роках постійним викладачем ЛКУ був Кароль Войтила − пізніший папа римський Іван Павло ІІ.
У липні 1980 р. робітники з Любліна і Свидника розпочали протести, стосуючи новий метод вираження спротиву – окупаційний страйк, який значно ускладнив комуністичній владі придушення бунту і змусив її до переговорів. Протести закінчилися порозумінням, згідно з яким урядова сторона погодилася задовольнити вимоги страйкарів. Розроблена у Любліні модель була творчо розвинута робітниками з узбережжя у серпні 1980 р.