Місто в Україні, розташоване на берегах річки Айдар у Луганській області. Населення Старобільська зараз складає близько 22 тисяч мешканців. Про заснування цього міста цікаво пише Здзіслав Новіцкі: «Айдар впадає у Сіверський Донець – їх високі береги протягом століть були природним бар’єром Європи, що захищав від татарських набігів і турецькою навалою. Край був безлюдний. Близько 1600 року воєвода Богдан Бєльскі за власні кошти, за дві версти від місця, де ріка Біла впадає в Айдар, звелів побудувати оборонне місто – станицю, яку він назвав Бєльскі. Там він і поселився і робив усе, щоб заселити довколишні землі. Історія вчить, що тиранам легше виходить руйнувати, ніж будувати. Не сподобалася ініціатива воєводи цареві Борису Годунову. Покликав він його до Москви, звинуватив у полонізації «исконно русских земель», піддав тортурам – Бєльскому виривали бороду по одній волосині – і заслав на північ. Містечко спорожніло на довгі роки. Під кінець сімнадцятого століття його заселили вихідці з Полтавщини та Чернігівщини. Однак багато води спливло водами Айдара, перш ніж станиця Бєльскі, а потім слобода Старобєльскі, перетворилися на районний центр Старобільськ. Міські права «уездный город» Старобільськ отримав у 1797 році – через два роки після третього поділу Польщі. З того часу місто розвивалося як регіональний зерновий центр – адже Україна протягом багатьох років, аж до приходу більшовиків, була справжньою житницею Європи, а землі вздовж Айдара, завдяки успішному вирощуванню збіжжя, приваблювали купців і ремісників з різних куточків імперії». (Z. Nowicki, Monastyr Nadziei, „W drodze” 1990, № 9).
Старобільськ особливим чином пов'язаний з Польщею, адже з листопада 1939 року до травня 1940 у колишніх монастирських будівлях тут містився табір польських офіцерів, взятих у полон у вересні 1939 р. Із приблизно 4,5 тис. воїнів половину становили захисники Львова. У квітні і травні 1940 р. табір був ліквідований, а НКВС винищило в Харкові всіх військовополонених. Сорок вісім поляків померли в таборі і були поховані на старому міському цвинтарі, в 1995 р. їх тіла перенесено на Чміровське кладовище. Вижило близько дев'яноста офіцерів, вивезених до табору Павлищев бор, або для індивідуальних слідчих процесів до в'язниць у Москві та Києві.
У Старобільську діє Товариство шанувальників польської мови і культури «Міст надії», що згуртовує молодь. Воно займається доглядом за кладовищем польських офіцерів. Партнерська угода, підписана 15 березня 1996 року між Старобільськом і Любліном, крім багатьох питань, що стосуються співробітництва, містить декларацію про взаємну підтримку щодо охорони історичних пам'яток і місць пам'яті.
Автори:
- Анна Рафальска
- Даріуш Юзьвік
- Міська громадська бібліотека ім. І. Лопаціньського
Основні пам'ятки:
- Свято-Троїцький монастир
- Польський військовий цвинтар
Характерні страви:
- вареники
- капусняк
- український борщ
Відомі люди:
- лейтенант Броніслав Млинарський – колишній ад'ютант старшого концтабору
- Юзеф Чапський – колишній військовополонений табору в Старобільську
- майор Адам Солтан – начальник штабу ген. Андерса під час вересневої кампанії
- Томаш Хенціньський – федераліст
Інше:
- у місті знаходиться найбільший в Україні молокозавод