Ухвалою Ради міста (раніше Міської ради) за ініціативою Президента або групи депутатів присвоюється звання – Почесний громадянин міста Люблін. До цього часу таке звання в Любліні присвоєне 11 громадянам:
Обіймав посаду президента міста Люблін в період з 23 липня до 30 липня 1944 року, почесне громадянство присвоєне ухвалою № 39/VI/94 Міської ради м. Люблін 27 жовтня 1994 року.
Перший поляк на Папському троні. Народився у м. Вадовіце 18 травня 1920 року. У 1938 році вступив на факультет полоністики у Ягелонському університеті в м. Краків. У 1941 році почав вивчати теологію, а 1 листопада 1946 року був висвячений на священника. З 1958 року єпископ-помічник м. Краків. Викладав у Католицькому університеті м. Люблін. У 1978 році Кароль Войтила був обраний Папою Римським і прийняв ім'я Іоанна Павла II. Папа Римський помер 2 квітня 2005 року. Звання Почесного громадянина присвоєне ухвалою №471/XLVII/97 Міської ради м. Люблін 24 квітня 1997 року. Акт про присвоєння звання Почесного громадянина. Рада Міста Люблін має честь присвоїти Вашій Святості Папі Римському Іоанну Павлу II звання Почесного громадянина міста Люблін. Акт є виразом нашої найглибшої вдячності і великого визнання заслуг першого з поляків на підтримку діяльності й ініціатив для загального блага. Дякуємо Папі Римському за перебування серед нас під час років професорської роботи в Католицькому університеті м. Люблін і нинішню допомогу з висоти Папського трону в розвитку і популяризації цього особливого вузу, зокрема шляхом надання Інституту ім. Іоанна Павла II прав для видання своєї надзвичайної книги «Переступити поріг надії». Ми вдячні за цінне медичне устаткування, подароване для люблінських лікарень. Ми висловлюємо слова щирої вдячності за зусилля, спрямовані на об'єднання Костелу, а також зміцнення миру у світі – цінності, які повинні бути передані наступним поколінням. У Любліні, де зустрілись дві християнські культури: латинська і візантійська, «Як дві легені Сходу і Заходу, якими повинна дихати Церква Христова» - більш ніж деінде набирають сили заклики Петра XX століття до єдності. Її художнім символом може бути безцінний пам'ятник мистецтва, яким є Каплиця Святої Трійці у Люблінському замку. Також уся наша історія відзначена зустрічами згаданих культурних кіл, про що так говорив Папа Римський будучи в Любліні: «Це місто володіє своєю історичною вимовою (...) весь великий історичний процес зустрічі між Заходом і Сходом(...) Народ живе своєю історією. І Костел в народі також є. І цей процес не закінчений. Лише б ми вміли сумлінно, автентично, творчо продовжувати цей великий спадок в цьому місці Європи! І Світу»! Також більш красномовно ніж будь-де пролунало апостольське послання миру, висловлене в Любліні - місті крематоріїв, з димом яких колись вітер розносив по світу мученицькі останки жертв Майданека - сьогодні пам'ятника пам’яті і застереження від смерті і поневолення. Папа Римський сказав слова, які повинні пам’ятати всі і завжди: «Мир є плодом нового серця», а «служба життю служить визволенню людини». Ці слова зобов'язують. Присвоюючи звання Почесного громадянина міста Люблін, ми висловлюємо Його Святості Іоанну Павлу II слова глибокої вдячності за все і просимо про прийняти найщиріші побажання на подальші, складні часи апостольського служіння для блага Костелу, Польщі і світу.
Народився 20 серпня 1921 року в с. Лопеннік. 29 червня 1948 року висвячений на священика, а з 27 червня 1975 року - єпископ м. Люблін. З 25 березня 1992 року - архієпископ м. Люблін люблінського митрополита, в річницю рукоположення, 29 червня 1992, року отримав з рук Іоанна Павла II паллій митрополита. Почесне громадянство присвоєне ухвалою №517/LII/97 Міської ради м. Люблін 3 липня 1997 року Акт про присвоєння звання Почесного громадянина: «Рада міста Люблін має честь присвоїти Вашій Високоповажності архієпископові Болеславу Пилаку звання Почесного громадянина міста Люблін. Цей акт є виразом нашого великого визнання заслуг Архієпископа і вдячності за його отче серце для всієї спільноти віруючих, за відкриті для кожного двері, за вміння вести діалог. Ми дякуємо за наукову роботу в Католицькому університеті м. Люблін і пастирське служіння в нашому люблінському Костелі, як і за розвиток католицьких асоціацій і рухів, які помагають вірянам усвідомити свою ідентичність і відповідальність за Костел. Понад 30 років пастирського служіння супроводжують Вашу Високоповажність слова: «Тобі, Господи, я довірився». Ми дякуємо за сповідання віри, надії і любові, за спрямування цим шляхом місцевого Костелу. Архієпископ вніс великий внесок у розвиток культу Марії. Ми особливо вдячні за коронацію образу Божої Матері в Люблінському соборі, а також за довіру Марії нашій архиєпархії. Саме за часів Вашого пастирства ми приймали у нашому місті 9 червня 1987 року Папу Римського Іоанна Павла II. Під час правління Вашої Високоповажності в Люблінській єпархії збудовано багато костелів і парафіяльних будинків, каплиць і осередків катехізації. Сучасний будинок говіння і центр зустрічей у с.Домбровіца прекрасно служить мешканцям м. Люблін. Настав розвиток Єпархіального видавництва і благочинних акцій на користь нужденних. Прохаємо прийняти звання Почесного громадянина міста Люблін, висловлюємо Вашій Високоповажності щиру вдячність за все, просимо прийняти наші найкращі побажання й вирази визнання і шани.
Народився в 1939 році в північній Англії. Історик Європи, випускник Оксфордського і Ягеллонського університетів. Автор відомого «Повстання 44-го року». Почесний Доктор Гданського і Ягеллонського університетів, нагороджений Орденом Відродження Польщі «Полонія Рестітута».
Звання Почеснго громадянина присвоєне ухвалою №342/XXII/2000 міської ради м.Люблін 13 квітня 2000 року. Акт про присвоєння звання Почесного Громадянина: Рада міста Люблін має честь присвоїти професорові Норману Дейвісу титул Почесного громадянина міста Люблін. Цей акт є виразом нашої вдячності і великого визнання заслуг професора Нормана Дейвіса, як великого історика наших часів. Особи, яка своїм авторитетом, великою дружбою і прихильністю до Польщі і поляків, об’єднала багатьох прихильників, друзів і читачів, тому що Польща для нього «Є не просто однією з європейських держав, знищених війною і охоплених проблемами, які приносить необхідність пристосування до повоєнних умов. Для кожного, хто знає її історію, Польща є чимось набагато більшим. Є скарбницею ідей і цінностей, які зможуть пережити незліченні військові і політичні катастрофи». Дякуємо за величезний вклад у відкриття сторінок історії нашої країни.
Народився 26 листопада 1919 року в м. Білосток. Загинув 10 квітня 2010 року в катастрофі урядового літака, що розбився під час польоту на відзначення 70 річниці Катинської трагедії. Останній Президент Польщі у вигнанні. До війни - харцерський інструктор. Під час окупації м. Білосток радянською армією - комендант «Сірих Шеренг». У 1986 році - міністр внутрішніх справ в Національній Раді (парламенті у вигнанні). Активний діяч Союзу польського харцерства у вигнанні. З 1989 року Президент Республіки Польща. Звання Почесного Громадянина присвоєне ухвалою №1499/LII/2002 Міської Ради м. Люблін 27 червня 2002 року. Акт про присвоєння звання Почесного Громадянина: Міська Рада в м. Люблін, усвідомлюючи величезні заслуги Пана Президента для нашої Вітчизни і народу, має честь присвоїти шановному п. Ришарду Качоровськомузвання почесного громадянина міста Люблін. Ваші особисті переживання є віддзеркаленням долі нашої країни і її мешканців в трагічний період німецько-радянської агресії і окупації, а також 50 років фашистсько-комуністичної неволі. Водночас Ваша діяльність - від юнацької роботи в харцерстві і «Сірих Шеренгах», військової служби у Війську Польському під командуванням генерала Владислава Андерса, а далі громадської діяльності в ветеранських організаціях і політичної - в структурах уряду Республіки Польща у вигнанні, аж до найвищого - президентства РП, до громадської діяльності, що продовжується досі - була і є безперервним ангажуванням і прикладом патріотизму й вірності традиційним ідеалам. Протягом всього свого життя Ви уособлюєте і репрезентуєте традиції незалежності, найвищі цінності і прагнення Народу і Польщі. Наше визнання Ваших заслуг є ще більшим, завдяки тому що з Любельщини походять Ваші корені, а також головуванню у Почесному комітеті будівництва пам'ятника Маршалеку Юзефу Пілсудському в Любліні - місті, яке Ви відвідували неодноразово і, як Маршалек - обдаровували щирою симпатією. Вищезгадані факти призвели до того, що ініціатива присвоєння звання «Почесного Громадянина міста Любліна» отримала повну підтримку органів самоврядування нашого міста. Разом із званням Почесного Громадянина ми просимо прийняти найщиріші побажання успіху в подальшій громадсько-патріотичній діяльності й особистому житті.
Народився 6 червня 1948 року в Італії. Християнсько-демократичний політик, філософ. Вивчав право в м. Турин і м. Рим, професор політичних наук. У 1999 році обраний членом Європарламенту, а в жовтні 2004 року номінований Жозе Баррозу на комісара у справах забезпечення свободи, безпеки і справедливості. Звання Почесного Громадянина присвоєне ухвалою №726/XXX/2005 Ради міста Люблін 28 квітня 2005 року. Акт про присвоєння звання Почесного Громадянина. Цей Акт є виразом нашої вдячності і великого визнання заслуг Пана Професора як італійського філософа, праведної людини, знавця нашої історії і культури, популяризатора соціально-морального вчення Іоанна Павла II, популяризатора етосу Люблінської унії в сучасній Європі. Особисті зв'язки з Польщею, а зокрема з Любліном, через Кафедру Етики в Католицькому університеті м. Люблін, керівником якої був кардинал Кароль Войтила призвели до виходу польського видання «Думки Кароля Войтили». Завдяки численним лекціям і участі в симпозіумах (напр. «Верховенство правди над владою «Non Possumus» в політиці... Чому?» у 2001 році), ви стали відомим, як мислитель, академічному середовищу, а також спільноті нашого міста, в якому мешкає і працює багато Ваших учнів. Ви нагадуєте нам, що демократія без депозиту цінності ґрунтується на взаємній експлуатації, не здатна боротися з проблемами сучасного світу. Висловлені Іоанном Павлом II слова: «Від Люблінської унії до Європейського союзу» стали етично-політичним завданням тих, хто бере відповідальність за Європу майбутнього, до цих осіб Ви, без сумніву, належите. Разом із званням Почесного Громадянина ми просимо прийняти найщиріші побажання успіхів в подальшій суспільно-політичній діяльності і особистому житті.
За походженням - канадійка. З Вітольдом Гомбровичем познайомилась в травні 1964 року, коли як Ріта Лаброс приїхала до Парижу вивчати сучасну французьку літературу. Восени цього самого року поселилися разом у Вансі. Одружились в грудні 1968 року, за рік до смерті письменника. З того часу Ріта Гомбровіч є невтомною і незвичайно компетентною опікункою спадщини письменника. Завдяки їй Гомбровіч видається регулярно у всьому світі. У Польщі вона подбала про те, щоб навіть за часів комуністичного режиму творчість Гомбровіча була доступна польському читачеві у версії без цензури. Ці книги видавались, звичайно, нелегально. Звання Почесного Громадяннина було присвоєне ухвалою №154/X/2007 Ради міста Люблін 28 червня 2007 року. Акт про присвоєння звання Почесного Громадянина. Цей акт є виразом нашої вдячності і великого визнання Ваших заслуг, пов'язаних з опікуванням над найкращою течією нашого інтелектуального і культурного спадку у вигляді творчості Вітольда Гомбровіча. І невтомним зусиллям на користь повернення знаменитого творця нашому народу. Ви є не тільки великим гуманістом, що в місті двох університетів є особливим достоїнством, але перш за все великим другом Польщі, невтомним представником нашої країни. Роками Ви популяризували у світі Літературний Інститут ім.. Єжи Гєдройца - першого видавця багатьох творів Гомбровіча. Вашим зусиллям ми завдячуємо тим, що Гомбровіч присутній в літературних колах Європи і Америки, що дискурс над цією справою не закінчується, а просто приймає щораз глибші форми. Завдяки Вам ми маємо можливість рефлексії над тим, як такий народ, як наш, може творчо знаходитись поряд з великими культурами і народами. Ми пам'ятаємо Ваш візит до Любліна, під час якого Ви завжди дивувались надзвичайній красі нашого міста, а також цінували цінність нашого гуманістичного середовища. Це було для нас особливо цінним, оскільки ми в Любліні гордимось тим, що ранній присутності творів Вітольда Гомбровіча в Польщі ми завдячуємо люблінським опозиційним середовищам - вільним видавцям. Саме один із творів Вітольда Гомбровіча став початком міжнародного успіху двох Люблінських театрів і багато разів дозволяв демонструвати у світі те, що в Любліні найцінніше. Ми знаємо про Вашу ми прихильність цим явищам і вдячні, що Ви надали їм ще більш значущий ранг. Даний акт створює образ Любліна, як міста високої культури, прихильного великим гуманістам Європи. Це для нас особливо важливо сьогодні, коли і ми боремося за його образ, його майбутнє, за те, щоб його потенціал заслуговував на звання Європейської Культурної Столиці в 2016 році. Разом із званням Почесного Громадянина ми просимо прийняти нашу солідарність з Вашими зусиллями, побажати отримання якнайбільшого задоволення з місії, яку Ви роками реалізовуєте, а також успіхів у житті.
Народилася 14 серпня 1921 року в м. Люблін, наймолодша з дітей подружжя Марії (уродженої Бірюкової) і Людвика Хартвігів. Батьки до 1918 року перебували в Росії. Батько з 1909 року мав фотоательє в Москві. Там народилися діти - Едвард, Валентин, Софія і Гелена. Переселитись до Польщі сім'ю Хартвігів примусила більшовицька революція. Дитинство Юлія Хартвіг провела в м. Люблін. Сім'я Хартвігів мешкала по вулиці Сташиця 2, потім - у Краківському передмісті. Головним джерелом утримання було фотоательє батька. Освіта Юлії Хартвіг розпочалася в початковій школі, що знаходилась поруч з Люблінським собором. З дитинства виховувалась в дусі толерантності до інших – дитиною ходила з матір'ю до костелу і церкви. Навчання продовжила в гімназії ім. Люблінської унії, де познайомилася з Анною Камєньською, Ганною Малевською і Анною Штерфінкель. У 1936 році дебютувала в міжшкільному літературному журналі «До сонця». В той час мала можливість познайомитись з Єжи Плешняровічем, Юзефом Лободовським і Юзефом Чеховічем, який став рецензентом одного з перших творів Юлії Хартвіг. У 1939 році здала матуральні екзамени. Під час II світової війни, як і брати, була учасницею підпілля. Була зв'язковою Армії Крайової, діяла в культурному підпіллі. В той час також навчалась у таємному Варшавському університеті (курс романістики і полоністики). Її професорами були в т.ч. Юліан Кшижановскі, Вітольд Дорошевскі, Владислав Татаркевич. Там познайомилась з поетами: Тадеушем Гайци і Здзіславом Строінскі. Після війни продовжила навчання у Католицькому університеті м. Люблін, а потім у Варшавському університеті. Поетеса має в доробку 25 томів віршів, є авторкою замальовок, фейлетонів, поем прозою, монографій письменників і поетів, з яких найважливішою вважається монографія, присвячена Аполлінеру. У листопаді 2009 р. отримала нагороду Польського «ПЕН-клубу» ім. Я. Парандовського. Звання Почесного Громадянина присвоєне ухвалою №813/XXXV/2009 Ради міста Люблін 15 жовтня 2009 року. Акт про присвоєння звання Почесного Громадянина. Цей Акт є виразом великого визнання і вдячності за заслуги, пов'язані з поетичною творчістю. Вашадоля тісно пов'язана з містом Люблін. Ми радіємо, що Ви звертаєтеся до нас у своїй творчості, що ми можемо приймати Вас у рідному місті під час авторських зустрічей з мешканцями Любліна. Ваш поетичний доробок і визнання сприяють розвитку і пропагуванню м. Люблін в Польщі і за її межами. Даний акт створює образ м. Люблін, як міста натхнення, міста знань, повноправного кандидата на Європейську Культурну Столицю в 2016 р. Просимо прийняти наші найкращі думки, побажання здоров'я і багатьох років творчої роботи.
Ванда Пултавська (уроджена Войтасік) народилася в м. Люблін в 1921 році. Роки, які кожна молода людина повинна безтурботно провести навчаючись і зустрічаючись з друзями, забрала війна. Молода Ванда під час окупації вступила до підпілля, як зв'язкова.. У лютому 1941 року була заарештована гестапо і кинута до в'язниці у Люблінському Замку, звідки потрапила до концтабору Равенсбрюк. У концтаборі була в першій групі равенсбрюкських «кроликів» - жінок і дівчат, над якими ставили медичні експерименти. «Війна змінила все, - згадує Ванда Пултавська. - Показала, як людина може перейти від любові до звірства. Однак під час перебування в таборі я пережила хвилини найбільшого щастя. Коли гестапозбиралось ліквідовувати «кроликів», до мене прийшла Ванда Домбровська, яка запропонувала, що вийде під моїм номером. Цієї пропозиції я не прийняла, але вона вийшла з номером наймолодшої харцерки. Таку саму пропозицію зробила нам норвежка, зовсім чужа жінка, яка хотіла віддати своє життя, щоб хтось міг розповісти про те, що відбувалось» - джерело Католицький Тижневик «Неділя» 26/2008 автор Ю.Буглевіч. Не дивлячись на страшні переживання, пов'язані з перебуванням в концтаборі, Ванда Пултавська зберегла віру в любов і людей. У всьому що вона робить, в особистому і професійному житті, послідовно старається довести, що життя є найвищою цінністю. Є лікарем, викладачем, популяризаторкою вчення Іоанна Павла II про святість шлюбу і родини. Є консультантом Папської Ради у справах сім'ї і почесним членом Папської Академії на захист життя. Автор близько 400 публікацій в області психіатрії, охорони життя ненароджених, хворих і літніх людей, захисту шлюбу і сім'ї. Є авторкою пронизливих спогадів: «І я боюся снів», «Старі рахунки», «Із струмом і під струм», підтверджуючих незламність її принципів, героїзм служби і здатність прощати. У 1981 р. отримала медаль «Pro Ecclesia et Pontifice».
Композитор, піаніст і педагог, народився 2 січня 1925 року у м. Львів. У 1943-46 роках вивчав хімію у Політехнічному університеті м. Львів. У 1950 році закінчив композиторське навчання в Адама Солтиса, а в 1954 році – навчання грі на роялі під керівництвом Тадеуша Маєрського в Консерваторії м. Львів. У 1951-73 роках викладав композиторство, теорію музики і гру на роялі в рідному вузі. У 1973 році з політичних обставин був відсторонений від роботи комуністичною владою. У 1980 році переїхав до Польщі і поселився в м. Люблін. Викладав теоретичні предмети, а також композиторство в Інституті мистецької майстерності в Університеті ім. Марії Кюрі-Склодовської, а також в Інституті музикознавства Католицького університету м. Люблін. У 1982-92 роках був диригентом хору Вищої духовної семінарії. У 1995 році отримав звання професора. Звання Почесного Громадянина присвоєне ухвалою №813/XXXV/2009 Ради міста Люблін 15 жовтня 2009 року.
Вєслав Хшановскі народився 20 грудня 1923 року у м. Варшава. Під час війни був солдатом Армії Крайової, учасником Варшавського повстання, як член батальйону «Харнас». У 1945 році закінчив навчання на юридичному факультеті Ягеллонського університету. Отримав ступінь професора права. У 1948-1955 роках був ув'язнений комуністичною владою. Вийшовши з в'язниці співпрацював зі Станіславом Вишиньским. В ті роки працював також викладачем у Католицькому університеті м. Люблін. У 1980 році активно діяв як радник «Солідарності». Перед вільними виборами, разом з декількома співпрацівниками створив Християнсько-національне об'єднання. У 1994 році став головою партії. Протягом майже цілого 1991 року виконував функції міністра юстиції і генерального прокурора. У Сеймі І скликання займав посаду маршалка Сейму. У 1997-2001 роках був членом Сенату IV скликання, обраний за списком Виборчої Акції «Солідарність» в Люблінському воєводстві. Помер 29 квітня 2012 року у м. Варшава. Звання Почесного Громадянина присвоєне ухвалою №1126/XLIV/2010 Ради міста Люблін 16 вересня 2010 року.